Підсумки аграрного 2021 року, закон про розпаювання земель та реформування НААН: інтерв’ю Ярослава Гадзала

Унікальні природні ресурси, найбільший в Європі генетичний банк, що налічує 149 тисяч видів рослин, та досвідчені науковці, які люблять землю і працюють на користь держави, навіть попри низьку зарплату. Усе це робить Україну державою з потужним агропотенціалом. Чи достатньо держава дбає про аграрну науку та галузь? Якої підтримки потребують вітчизняні сільгоспвиробники? Та як вплине на продовольчу безпеку країни земельна реформа й, зокрема, законопроєкт №3012-2? З позиції наукової спільноти розповів президент НААН України, академік Ярослав Гадзало.

Україна – аграрна держава, в якій сільгосппродукція становить значну частину державного доходу. Це дає підстави розвивати цю галузь та приділяти їй достатньо уваги. Схарактеризуйте стан сучасної аграрної сфери одним реченням?

В Україні щороку збільшується виробництво аграрної продукції, зростають валові збори зерна. Показники 2021 року вищі, ніж у 2019-2020 роках. Запорукою такого зростання агровиробництва є тісна співпраця сільгоспвиробників із науковцями аграрного профілю.

Саме завдяки селекційним технологіям та діяльності вчених, які займаються насінництвом, ми значно збільшили врожаї. За роки Незалежності України, у порівнянні з 1990 роком, виробництво продукції рослинництва в Україні зросло майже на 140%.

Негативний момент – те, що зменшилося виробництво продукції тваринництва, і це

– проблема для сільського господарства. Адже скорочується поголів’я великої рогатої худоби і відповідно зменшується виробництво молока й молочної продукції. Потрібно розвивати тваринництво, надавати державну підтримку фермерам і підприємствам, які працюють у цій галузі. Це – важливе питання, яке можна розв'язати у перспективі 5-10 років.

Проте завдяки розвитку рослинницької галузі загальний вал виробництва сільгосппродукції досить високий і щороку зростає. Відповідно збільшується експорт аграрної продукції і, як наслідок, валютні надходження в державу – сьогодні це вже понад 22 млрд грн.

Чи можна назвати успішним розвиток аграрної галузі України, якщо порівнювати зі світовими лідерами?

В Україні досить висока урожайність багатьох культур – на рівні і навіть вища, ніж у більшості європейських країн. Наприклад, цього року вже зібрано 40 млн тонн кукурудзи, при цьому в окремих регіонах, зокрема у Поліській зоні, збір ще триває. Тобто до кінця року Україна вийде на 42-43 млн тонн валового виробництва цієї культури.

Ми маємо вітчизняні гібриди, які дають до 14 тонн сухого зерна з гектара – це один з найвищих у світі показників продуктивності.

Україна експортує насіння пшениці, кукурудзи, ячменю. Наприклад, 10% зернових культур у Туреччині – це плоди селекції Одеського селекційного центру. Йдеться про сорти, які дають високі врожаї, є досить морозостійкими, посухостійкими та стійкими до хвороб і шкідників. У багатьох країнах світу українські гібриди демонструють прекрасні показники. Зокрема, у Казахстані та в інших країнах Середньої Азії.

Це – наслідок того, що наші вчені співпрацюють із науковими установами практично у 80 країнах світу. Ми маємо досвід вирощування кукурудзи у Мексиці – там працюють наші вчені. Коли в Україні холодна пора року, там кукурудза якраз перебуває у вегетаційному стані, це пришвидшує селекційну роботу та вирощування нових гібридів.

Потенційна врожайність гібридів Дніпровського інституту зернових сягає 15-16 тонн із гектара, а станом на сьогодні наші фермери вже збирають по 12-13 тонн. Ця наукова установа забезпечує насінням понад 1,2 млн гектарів полів.

Досягненням та успіхам маємо завдячувати вітчизняній науці. Саме вчені займаються новаціями та розвитком аграрної галузі. Якими досягненнями можуть похвалитися науковці за останні роки?

Науковці – унікальні люди, які віддані своїй справі. Вони люблять науку, люблять землю, люблять державу. У вчених старшого покоління є свої наукові школи – аспіранти, докторанти, кандидати та доктори наук, які займаються певною

тематикою багато років і працюють у наукових установах. І навіть у часи, коли в них досить низька заробітна плата, завдяки своєму патріотизму й ставленню до роботи наші науковці забезпечують високі результати.

Наведу приклади конкретних наукових установ. Миронівським інститутом пшениці у державному реєстрі зареєстровано близько 135 різних сортів пшениці та ячменю.

Аналогічна ситуація щодо генетичного насіння в Одеському селекційно-генетичному центрі та Дніпровському інституті зернових культур. Там працюють унікальні селекціонери. Вони працюють над тим, як проникнути і в геном, і в ДНК, і в плазму, як зробити, щоб сорти гібриду вироблялися не за 10 років, а за 3-4 роки. Вони вже напрацьовують нові високоврожайні гібриди, які адаптовані до сучасних ґрунтово-кліматичних умов.

Із пшеницею на Сході України аналогічним чином працюють вчені Харківського інституту рослинництва імені Юр’єва. І так само – в усіх наукових установах України. Це – унікальні фахівці: толерантні, розумні та віддані своїй справі.

Опишіть справжній портрет середньостатистичного аграрного науковця. Наскільки цікаво нині молоді займатися науковою аграрною діяльністю та який її відсоток серед науковців?

Наразі 30% науковців – це молодь. У нас багато молодих кандидатів і докторів наук. Ми маємо стипендіатів Кабінету Міністрів, Верховної Ради, у нашій Академії є власна стипендія для молодих вчених. Ми проводимо відповідні конкурси молодих вчених на кращу доповідь, кращу наукову роботу тощо. Ми прагнемо, щоб перспективна молодь працювала у нас.

І приємно те, що вони навчаються в нашій аспірантурі. Ми маємо понад 4 десятки спеціальностей, за якими молоді науковці захищають кандидатські й докторські дисертації. Якщо вони потім ідуть на виробництво, в іншу сферу, працюють в Україні – це прекрасно. Бо це – розумні люди, які дають високий результат у всіх сферах аграрного виробництва й науки.

Які перспективи й проблеми в аграрній галузі у молодих вчених? У пошуках кращої долі молодь виїжджає за кордон, зокрема аграрії. Чи можемо повернути або утримати молодих фахівців?

Проблема – із забезпеченням житлом. Було б добре, якби наші інститути могли вільно будувати житло, нехай навіть із залученням інвесторів. Тому що держава не

надає житло і не виділяє коштів на житлове будівництво для молодих фахівців. Так само варто було б збільшити стипендію аспірантам, які навчаються, і молодим вченим. Ці речі варто робити, тому що дійсно прикро, коли молодь навчається й захищає дисертації у нас, а потім від’їжджає працювати за кордон.

Кілька років тому ми приймали делегацію з Південної Кореї. Там декілька тисяч українських ІТ-вців працюють за велику зарплату. Але ж це так само наші молоді люди, вчені.

Назвіть три головні фактори, за яких навіть думки не виникало б у молодих науковців-аграріїв залишити країну?

Перша річ – це соціально-побутові умови. Кожна молода людина, студент, аспірант

– це особистість, яка потребує певного рівня життя в сьогоднішніх умовах. Молодь прагне жити на пристойному рівні. Тому потрібне житло і, звичайно, гідна зарплата для науковців. Починаючи від стипендії аспіранта.

Друга надзвичайно важлива річ – соціальна сфера. Це – можливість зростати як фахівець та особистість, можливість бачити світ, подорожувати, відвідувати музеї, театри тощо.

Третій момент, якщо ми говоримо про старше покоління, то це – безумовна любов до землі, до сільського господарства, до науки в цілому, до держави. І з іншого боку, маємо молодь, яка також хоче працювати в своїй державі, але не бачить тут перспектив. Відтак вони вимушені кудись виїжджати на заробітки.

Якщо молода людина розуміє, що вона може реалізувати себе в Україні, то зможе працювати навіть у науковій установі не тільки за зарплату, яку виділяє держава. Наприклад, можна працювати за сумісництвом, можна отримувати роялті за наукові винаходи, за реалізацію наукової продукції, отримати патенти – це також оплачується. Тобто ті, хто це розуміє, залишаються. Вони фактично є такими ж фанатами своєї справи, як і старше покоління. Для прикладу, в окремих наукових установах працюють «аксакали», яким по сімдесят і більше років, і вони є керівниками наукових шкіл.

Це – ціла енциклопедія знань, це справжній каталог учених. Я думаю, з тієї молоді, яка зараз лише починає, яка залишається працювати в Україні, теж вийдуть великі люди, потужне поповнення вчених української аграрної науки.

Дуже важливий аспект, який впливає на розвиток аграрної галузі – міжнародна співпраця. Як НААН співпрацює з міжнародними організаціями та структурами? І що дає вітчизняній аграрній науці така співпраця?

Велика кількість країн, якщо не весь світ, мають значний інтерес до співпраці з Україною, тому що Україна – одна з найбільших аграрних держав Європи, яка багата ресурсами. Практично 70% чорноземів Європи і 30% світових чорноземів знаходяться в Україні.

Україна є одним із провідних постачальників аграрної продукції на світовому ринку. Ми входимо в п’ятірку кращих за реалізацією соняшникової олії в світі, до п'ятірки з реалізації кукурудзи, ячменю, інших культур. Практично Україна експортує понад 50 млн тонн зерна. Це – суттєвий внесок у продовольчу безпеку планети в цілому.

І, звісно ж, в Україні є величезна інтелектуальна і наукова база, яка сформувалася до 1990 років. Тоді Інститут кукурудзи у Дніпрі був єдиним у Союзі, селекційно-генетичний центр в Одесі теж був єдиний, Інститут лікарських рослин, Інститут цукрових буряків і ще кілька інститутів – усе це унікальне надбання і невичерпний науковий потенціал. Тому Україна досі має потужні школи за багатьма напрямками АПК.

Із якими організаціями співпрацює НААН та чим вони переважно цікавляться? Яким досвідом обмінюєтеся?

Сьогодні ми співпрацюємо з науковими установами з 80 країн світу. Маємо з ними меморандуми, договори про співпрацю. З окремими установами взагалі маємо спільну тематику та фінансування. У рамках «Горизонту Європи» працюємо спільно з європейськими країнами. Наша Академія співпрацює з Союзом Європейських аграрних академій.

Усе це – через те, що у нас є величезні можливості та є досить непогані результати. Якби їх не було, то з нами б не співпрацювали – не було б сенсу. Але оскільки ми маємо гарні наукові напрацювання, то й результати – одні з кращих. Наші сорти пшениці лідирують за своїми хлібопекарськими якостями. І за іншими культурами у нас теж досить високі показники.

Ми обмінюємося селекційним матеріалом з іншими науковими установами. Обмінюємося даними: надаємо їм свої результати досліджень, вони нам – свої результати досліджень. Окремі держави в нас купують нові насіннєві матеріали.

Інститут рибного господарства тісно співпрацює за напрямком виведення аборигенних видів риб із польськими науковцями.

Ми маємо практично найбільший у Європі банк генетичних ресурсів рослин – 149 тисяч видів. Частину з них ми передали у світовий банк для збереження генетичних ресурсів рослин, побудований на Шпіцбергені. Там є спеціальні умови зберігання, і наші рослини розміщені там. Також завдяки науковцям ми маємо дуже потужний кріобанк тваринних ресурсів – десятки тисяч видів.

Зауважу, що наука рухається в напрямку адаптації методик, які зарекомендували себе в рослинництві, також і в тваринницькій галузі.

Завдяки новітнім генним технологіям наші науковці мають можливість швидко продукувати нові високоврожайні сорти пшениці, ячменю, інших культур чи гібриди, які є стійкими до багатьох факторів. Зокрема, до ґрунтово-кліматичних змін, оскільки клімат змінюється, і потрібно, щоб ті витрати, які несе сільгоспвиробник, не були марними. Щоб фермер отримав відповідний врожай. А це означає, що для однієї зони потрібно, щоб культури були морозостійкі, для іншої – посухо чи жаростійкі.

Ми також засвоїли технологію, завдяки якій можемо отримувати ранню картоплю. Ми саджаємо картоплю на початку липня, після того, як зібрана попередня культура, і вирощуємо врожай, який можна збирати вже в листопаді. По-перше, маємо високі врожаї, а по-друге, це – молода картопля, аналогічна тій, яку отримують на початку літа.

Наразі в Україні ціна картоплі – найнижча в Європі завдяки високій врожайності. 19-20 млн тонн вирощуються переважно у приватному секторі – 98%. Це достатня для країни кількість картоплі. Також цього року зібрали досить високий врожай пшениці, гречки, рису, інших зернових культур.

Підвищення цін пов’язане зовсім з іншими факторами. Ми бачимо, як змінюється вартість енергоносіїв. Багато культур прив’язані до дизельного палива, електроенергії, газу, і їхня ціна відповідно зростає. Практично все сільське господарство прив’язане до ціни електроенергії, мінеральних добрив, засобів захисту – усе це впливає на собівартість аграрної продукції.

Очікується, що через зміни клімату в Україні зможуть вирощувати нові види зернових рослин, фруктів та овочів. Чи вирощуються культури, непритаманні для нашого клімату, але які з роками стають популярними?

У нас була досить непогана колекція субтропічних культур – на наших дослідних підприємствах у Криму та в Нікітському ботанічному саду. Ми маємо невелику колекцію в оранжереї Інституту зрошуваного землеробства в Херсоні. І в нас є колекція інжиру, гранату, ківі та інших культур у Новокаховському господарстві, куди свого часу перенесли частину колекції з Криму. На площі у кілька гектарів висаджено різні культури, вони нормально прижилися, не вимерзають. При чому ми цього року зібрали досить непоганий врожай.

Понад те, ми бачимо у прогнозах щодо глобального потепління, що наші та зарубіжні вчені прогнозують: через 10-15 років на території Херсонської області температура не опускатиметься нижче нуля. Там буде постійно тепло, а це – зона степу. Тобто за забезпечення нормальних умов зрошення, підживлення ці культури будуть себе нормально почувати. І я думаю, що ми будемо їх нормально вирощувати. Так, як вирощується виноград, наприклад.

З такими культурами, як банани, складніше, бо потрібно дуже багато тепла. Але в закритому ґрунті вони й сьогодні вирощуються.

Непростою темою нині є відносини з державою. Схарактеризуйте ставлення держави до науковців. Проєкт Державного бюджету на 2022 рік прийнятий у першому читанні. Які кошти в цьому бюджеті закладені на аграрну науку та чи достатньо їх?

Ми вдячні сьогодні і Президенту України, і Уряду, і депутатам ВР за прийнятий бюджет-2022, в якому практично збережені цифри 2021 року, але є збільшення на суму, що враховує індексацію зарплати.

Але ми маємо розуміти стан аграрної науки. Якщо протягом 30 років фінансувалося 48-50%, то у 2021-2022 році вже на рівні 52% від потреби тільки на зарплату. Тобто інші статті фактично не фінансуються, тільки заробітна плата. При чому решту 48-50% учені мають заробити самостійно.

Тобто кошти мають надійти на спецрахунок, і решта заробітної плати фінансується вже з цих коштів, які заробляють наші наукові установи, виробляючи та реалізуючи наукову продукцію, здійснюючи науковий супровід впровадження своїх здобутків, а також отримуючи роялті. Зазвичай це сума на 700-800 млн грн більша за ту, що виділяють із держбюджету. Таким чином ми забезпечуємо науковцям більш-менш

пристойну заробітну плату. Вона в середньому ще невисока, але вчені самовіддано працюють, щоб отримувати гідну винагороду.

Щодо іншої підтримки з боку держави. Раніше була підтримка ланок первинного насінництва. Це було дуже важливо, і протягом 10-15 років вона складала близько

10 млн грн для наукових установ. Потім – 3 млн. А потім стало вже невигідно науковим установам отримувати ці кошти. Бо кошти ще не прийшли, а контрольні органи вже приходять їх перевіряти.

Тому декілька років тому ми відмовилися від цієї підтримки. Це – підтримка насінництва. Така підтримка є практично у всіх країнах, де науковці займаються насінництвом, тому що це – кропітка робота, великі витрати електроенергії, тому що в лабораторіях постійно потрібне освітлення, тепло, працюють електронні мікроскопи тощо. Тобто ця підтримка була дуже важлива, тому що таким шляхом підтримувався швидший вихід нового сорту, високоврожайного гібрида чи породи тварин. Але зараз ми працюємо без неї.

Але, на мій погляд, важливо, щоб цю підтримку, яку отримують сільгоспвиробники через Мінагрополітики, отримували не тільки окремі галузі садівництва й хмелярства, а й в першу чергу – тваринництво. Я думаю, що потрібно підтримати й переробку, тому що у нас ще є багато видів продукції, які постачаються як імпорт, вони не виробляються в Україні. Хоча виробляються з української сировини, тобто із зерна, що експортується за кордон.

Нам треба підтримати напрямки, які пов’язані з покращенням родючості ґрунтів. Тому що насиченість наших сільськогосподарських площ, ріллі соняшника, ріпаку й кукурудзи, внесення великої кількості мінеральних добрив (бо поголів’я тварин зменшене й не вноситься органіка) певною мірою призводить до закислення ґрунту, нестачі окремих елементів, без яких неможливий нормальний ріст і розвиток рослини.

Зараз ми розробляємо програму, яка буде готова за 1-2 місяці. Це, як у практиці країн ЄС, посів сидеральних, поукісних та пожнивних культур. Тобто, наприклад, ми зібрали врожай озимої пшениці чи ячменю й посіяли, до прикладу, люпин. Це – культура, яка фіксує бульбочкові бактерії в ґрунті. Німеччина, Польща висівають люпин. Ми також колись пропагували це, й досить великі площі були засіяні сидеральними культурами.

І потім ці землі переорюються, ґрунт збагачується поживними речовинами, гумусом. А бобові культури – люпин, горох, люцерна, соя – фіксують по 1-2 ц

чистого азоту з повітря на гектар. Якщо, наприклад, аміачна селітра містить 30-35% азоту, то потрібно внести 3 центнери селітри, щоб замінити те, що залишають у ґрунті ці рослини. Це надважливо сьогодні, коли мінеральні добрива дуже дорогі.

Якщо підтримати й включити в програму посіви сидеральних культур, а наука забезпечить її реалізацію насінництвом, ми дійсно зможемо покращити родючість ґрунтів, розкисливши їх та покращити родючість ґрунтів.

Це – всесвітньо відома технологія, розроблена вченими. У залежності від кліматичної зони можна пропонувати ту чи іншу культуру. Наприклад, люпин може рости у Поліссі, в західному лісостепу. А в центральній частині й на півдні України потрібно пропонувати інші культури. Але те, що ця схема має бути поновлена – обов’язково для того, щоб можна було збагатити ґрунт органікою й покращити його якості. І це дуже важливо.

Кабінет Міністрів також прийняв рішення про реформу НААН. Що стало підставою для такого рішення, у чому полягає сутність цієї реформи та яким чином її будуть проводити?

Урядом було прийнято абсолютно правильне рішення. Відповідно до цього розпорядження розроблений план заходів, у якому розписано по пунктах, що потрібно зробити протягом 2 років. І ми звітуємо двічі на рік, 15 грудня будемо якраз звітувати вдруге цього року.

Сенс полягає в тому, щоб ми могли покращити роботу, підвищити ефективність, економічну віддачу наших наукових установ.

По-перше — і ми це робимо — ми маємо провести повну інвентаризацію всього майна та землі. Ми повинні облікувати все майно, зареєструвати, отримати кадастрові номери на кожну ділянку землі. Ми маємо довести все це до ладу.

У нас є недобудови, інші активи, не задіяні в науковій сфері. Але ми їх оберігаємо, витрачаємо кошти, вони зношуються – ми ставимо завдання реалізувати їх через Фонд держмайна. Ми будемо передавати ці об’єкти ФДМУ.

Ми маємо визначитися, яка частина землі повинна працювати й працює в науковій сфері, яка кількість землі потрібна для наших підприємств, які працюють як селекційні насінницькі племінні заводи, тобто виробляють племінний молодняк великої рогатої худоби, овець, свиней, кіз та інших тварин. За рештою земель треба забезпечити ефективне виробництво елітного насіння посадкового матеріалу, молодняка тварин і птиці для реалізації сільськогосподарським підприємствам та сільському населенню, щоб отримувати від цього додаткове фінансування для зарплат науковців, придбання лабораторій і обладнання.

Поставлено завдання, щоб Академія була монолітною, ефективною, мобільною, щоб учені могли швидко реагувати на ті чи інші речі, а наукові здобутки якомога швидше впроваджувались у виробництво й давали результат. Тобто підіймали економіку нашої держави.

Загалом реформа передбачає 14 пунктів. Ми над ними працюємо. Сформовано відповідну Координаційну раду НААН. Створюємо відповідні умови для того, щоб в установі працювали якомога більше вчених, щоб не було надмірної кількості штатних одиниць, які не займаються безпосередньо наукою.

Надалі це дасть поштовх до підвищення дієвості нашої роботи, тому ми дякуємо сьогодні й МОН України, дякуємо Уряду за те, що прийняли таке розпорядження, й ефективно впроваджуємо ці заходи.

Які наслідки матиме ця реформа для науковців та для аграрної галузі? Чи є певні ризики?

Ні, абсолютно. Добре, що з’явився такий документ, що там виписана дорожня карта, коли й що необхідно зробити. Певною мірою у її розробці ми теж брали участь, щоб закласти туди нагальну проблематику й щоб була можливість все це розв'язати в законодавчому полі, через відповідні урядові документи.

І ще одна нагальна тема – земельна реформа. Вона певною мірою торкнулася всіх і не оминула НААН. Академік Новаковський назвав антиконституційним законопроєкт №3012-2, ухвалений у першому читанні торік. Які конституційні права порушує цей законопроєкт?

Хочу зауважити, що законопроєкт №3012-2 – це окрема тема від земельної реформи. Як ми бачимо, за тими законами та змінами до законів, які приймалися для запуску земельної реформи, процес іде. Вже продано станом на кінець минулого тижня 120 тисяч га землі. І це – добре. Людина, яка отримала пай від держави безплатно у власність, має конституційне право розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, це абсолютно правильно.

Але до Земельного кодексу, коли приймалися закони, спрямовані на запуск земельної реформи, точніше на запуск ринку землі, були прийняті зміни. Де чітко прописано, що землі комунальної та державної власності не підлягають приватизації.

Тому законопроєкт №3012-2, який пропонується, суперечить багатьом законам. Зокрема, й закону про статус національних галузевих академій, а це – спеціальний закон, який не можна перевищити іншим законом. Тобто цей документ трохи недоопрацьований.

Які ризики можуть виникнути у Національної академії аграрних наук, якщо цей законопроект буде прийнято?

Ми маємо біля пів сотні полігонів у всій Україні, де вирощують сорти різних польових культур, які саме є найбільш культивовані в тій чи іншій зоні. У нас дуже багато дослідних ділянок, де ми проводимо виведення нових сортів. І ми також маємо полігони, де ми представляємо ці культури, тобто представницькі, демонстраційні полігони, де ми проводимо величезні семінари. Буває, що до нас тисяча й більше людей приїжджає. Це аграрії з усіх регіонів, іноземні компанії, які працюють на ринку насіння.

Селекційна наукова робота – надзвичайно кропітка, і дуже багато процесів проводиться саме в полі. Потрібно, щоб учений-селекціонер був на місці, ці землі потрібно виорати, висіяти, доглянути посіви. Наприклад, у Миронівському інституті пшениці 80 тисяч ділянок для випробування тих чи інших нових сортів, які навіть ще назви не мають і тільки позначені цифрами.

Аналогічна ситуація в селекційному генетичному інституті, а також Інституті зернових культур в Дніпрі – від 100 до 120 тисяч ділянок. Уявіть, в одному полі –

120 тисяч ділянок кукурудзи, кожну потрібно окремо засіяти. З кожної потрібно окремо зібрати врожай, потім зробити зважування, оцінити, наскільки культура є високопродуктивна за рівнем урожайності, наскільки вона стійка до різних ґрунтово-кліматичних умов і хвороб, шкідників. Це – колосальна праця.

До прикладу, є у нас господарство, яке прилягає прямо до того чи іншого обласного центру. У них всього-на-всього 500 га землі. А 40% ділянки – це практично 200-300 га, умовно кажучи, майже половина. І їх пропонують віддати соціальній сфері ОТГ. А соціальна сфера ОТГ сьогодні може включати цілий район або декілька районів.

А якщо це передмістя або цілий обласний центр, і там тисячі або десятки тисяч учителів, лікарів, працівників соціальної сфери? Як можна поділити на них 200 га землі?

У цьому законопроєкті закладені речі, які, крім незадоволення, більше нічого не викликають, і академік наук Новаківський – як перший голова Держгеокадастру України - сказав правильно. Є ще державні землі. Ми – аграрна держава, у нас із 32,5 млн га ріллі – 27 млн га було розпайовано. Станом на 1 вересня, за даними аерокосмічних зйомок, не оброблюється 7% ріллі – це близько 2,5 млн га. Так, можливо, треба перерозподілити невитребувані та необроблювані паї, де ростуть бур’яни, ніж думати, як забрати в науки, у якої 364 тис. га ріллі, включно з тією, що знаходиться в тимчасово окупованому Криму та Донецькій і Луганській областях?

Який резон? Ми маємо на 1 вересня 2021 року дані з іноземного супутника, що в Україні не обробляються 7% ріллі. Тобто це – паї, які нікому не передані. Це паї не розділені, це присадибні ділянки чи ділянки при полі, це землі резерву, які залишилися за сільськими радами, землі запасу за районними адміністраціями чи радами.

7% – це більше, ніж 2,5 млн га землі. Ми знову хочемо поставити питання, як забрати великі масиви державної землі, роздержавити. Президент підписав 26 червня закон, що державні землі не підлягають приватизації. Але ми не ставимо питання, як у Європі: що кожен шматочок ріллі – і навіть такий, як ось ця кімната, – обробляється. А ці 7% землі на сьогоднішній день не обробляються. Коли я отримав цю інформацію, то направив її міністру.

За такої ситуації відбирати землі Академії – це не розумно, у цьому відсутній будь-який сенс і резон.

Що будете робити, якщо парламентарі ухвалять таке рішення?

Це їхнє право. Робитимемо так, як буде написано в законі. Але це завдасть шкоди не тільки аграрній науці, бо аграрна наука не може не працювати без землі, а й усьому аграрному сектору та державі.

Є й інші законопроєкти, які пропонують депутати. Здається, один із них зареєстрували приблизно 3 тижні тому – про можливість передачі землі в оренду. Мається на увазі та земля, де не розміщено племзавод чи насінницьке господарство. Це – інше господарство.

Але ми забуваємо, що всюди там працюють люди. У нас у дослідницьких господарствах працюють 14 тисяч осіб. І вони всі мають зарплату, причому гідну зарплату, і вони там працюють цілими сім’ями.

Є віддалені села, наприклад, Тавричанка на Херсонщині – кращого села в Україні немає. Це – наше господарство, там 3 стадіони, 30 гуртків, будинок культури, спортивна школа, власна поліклініка і парк. Там прекрасне село, жодна людина не виїхала на заробітки, і таких сіл можна нарахувати десятки. Тож якщо ми розпаюємо землі, з чим лишаються ті люди, які працюють в господарстві? Їм теж потрібно буде виїжджати? Я думаю, що це – неправильна постановка питання.

І на завершення поговорімо про цьогорічні підсумки. Дайте характеристику аграрному року-2021. І які є побажання на майбутнє?

У 2021-му, попри пандемію, ми у НААН вже навчилися працювати і в онлайн, і офлайн режимах. Понад 80% науковців – вакциновані. У нас прекрасні результати з виробництва та реалізації селекційного і племінного матеріалів. У нас прекрасні результати за винаходами та патентами. У нас прекрасні результати з написання вченими, аспірантами й докторантами наукових статей, цитування у Scopus, і це було відзначено, коли ми звітували перед Національною радою з питань освіти і науки.

А також у нас набагато покращились економічні показники. Я думаю, коли ми завершимо наше реформування, завдяки Кабінету Міністрів України, наші показники будуть ще кращими.

Є окремі моменти, де потрібно втручатися – це якраз земельні відносини на місцях, де немає порозуміння, де хтось зловживає. Але це вже інше питання.

У масштабах галузі в цілому агропродукції вироблено достатньо, і я впевнений, що експорт буде забезпечений на рівні вищому, ніж попереднього маркетингового року. Тобто, з продуктами харчування жодних проблем не буде.

Більшість посівів озимих зернових культур наразі перебуває у задовільному стані. Єдиний момент, на півдні Одеської та у Херсонській області були пізні посіви через відсутність опадів. Вже опади пройшли і озимі стабілізувалися. У деяких областях навпаки – провели посівну трохи раніше. Якщо взимку не буде якихось погодних катаклізмів, наступного року матимемо прекрасний врожай.

Те, що 2021 рік українська аграрна наука завершує з гарними показниками – беззаперечний факт.

Нагадаємо, науковець НААН Юрій Носенко презентував збірку поезій та афоризмів.

Читайте також: "Україна може оновити минулорічний рекорд аграрного експорту до країн Азії", - науковці НААН