Національна академія аграрних наук України Науково-методичний і координаційний центр з наукових проблем
розвитку АПК України
UA EN
Новини НААН

У 2014 році в Пісках я остаточно збагнув, що не покину обраний мною науковий шлях, - Олександр Вінюков 25.10.2021

У 2014 році в Пісках я остаточно збагнув, що не покину обраний мною науковий шлях, - Олександр Вінюков

Цього року за ініціативи United Nations in Ukraine (ООН), та за підтримки Моніторингової місії ООН з прав людини і UNICEF Ukraine 22 жовтня в рамках святкування Дня ООН відбулася Міжнародна онлайн-конференція, на якій 12 українських спікерів поділилися надихаючими історіями успіху крізь виклики пандемії та реалії війни. Вони розповіли, як разом з ООН долали перешкоди, втілювали мрії та досягали результатів для себе та своїх громад і команд.

Одним із спікерів конференції був директор Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції НААН, доктор сільськогосподарських наук Олександр Вінюков.

Із дитинства Олександр знав, що буде агрономом - так само, як його батьки. Він хотів не лише вирощувати смачні овочі та фрукти, але й відкривати нові можливості сільського господарства. Тому став науковцем і розпочав амбітні дослідження у Донецькій державній сільськогосподарській дослідній станції. Однак, 18 липня 2014 року від вибухів поля загорілися, а життя Олександра змінилось назавжди. 

Щоб дізнатися як агроном врятував рідкісне зерно, чому не покинув Донеччину, та як допомагає іншим фермерам збирати багатий урожай, читайте та дивіться виступ Олександра Вінюкова. 

Що таке МРІЯ? Що таке ПРИЗНАЧЕННЯ? Що таке ВІЙНА? Що таке САМОВІДДАЧА. Що об’єднує ці слова?

Я народився в молодій родині агрономів, тому все моє дитинство пройшло на полях та на зернотоку. Я пам’ятаю, як вирощував овочі на городі ще до того, як пішов до школи. А одного разу навіть виростив томати на підвіконні для мами на 8 березня.
Тому вибір майбутньої професії був очевидним. Мої батьки були категорично проти агрономії, пояснюючи це тим, що агрономи дуже рідко бачать свою родину. Вони вмовляли мене та пропонували будь-які інші варіанти, але я, остаточно вирішивши, вступив на агрономічний факультет Луганського національного аграрного університету.

За роки навчання я зовсім по іншому подивився на агрономію і мені вже було замало бути звичайним агрономом. Щось підштовхувало мене стати на наукову стежку. Саме тому на п’ятому курсі я твердо вирішив вступати до магістратури, щоб далі продовжити навчання в аспірантурі для отримання наукового ступеня кандидата наук. І тут я почув, що десь під Донецьком у селищі Піски є Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція. Для мене це був ідеальний варіант, тому що, по-перше, вона знаходилась в моїй любій донецькій області, а, по-друге, це була справжня наука, до якої я прагнув.

Мене відразу взяли у штат, та ще й на посаду молодшого наукового співробітника. Спочатку мене це здивувало, але коли я приступив до обов’язків, я зрозумів чому. На той час в науку мало хто хотів йти працювати. Маленькі зарплати та не зовсім зрозуміле майбутнє відлякувало молодь. Якщо чесно, то ситуація не змінилася і на сьогодні. Мене це не злякало. У мене була мрія та мета – науковий ступінь. Наступного року я вступив до заочної аспірантури Інституту зернових культур, яку я достроково закінчив захистивши після третього курсу дисертацію. На той час мені здавалося, що найважче я вже пережив. Мене призначили заступником директора з наукової роботи, я почав писати книжки, отримував патенти, розпочав роботу на докторською дисертацією. Все було добре.

18 липня 2014 року мене розбудив не будильник, а вибухи снарядів, які лунали звідусіль. Я відразу вибіг з квартири та побіг в бік наших полів, де на той час знаходились люди, які завершували останні ручні роботи перед збиранням врожаю. Поля горіли. Горіли напрацювання та важкий труд багатьох поколінь науковців донецької аграрної науки. Слава Богу на той час ніхто з наших співробітників не постраждав. Пожар ми потушили, проте залишатися в селищі було дуже страшно. І з болем в серці ми залишили Піски.

Піски було та залишається важливою стратегічною точкою в цій війні, тому що саме з нього є прямий вхід до донецького аеропорту. І саме через наші дослідні поля дорога до аеропорту і проходила. Через декілька днів ми з дружиною повернулись для перемовин з військовими, щоб вони дозволили нам зібрати врожай. Військові не могли зрозуміти, навіщо нам це потрібно? Вони казали, навіщо вам ризикувати життям заради якогось зерна? Але для нас то було не лише зерно. То був сенс життя, наукові відкриття, сотні нових сортів пшениці та ячменю, піт та кров багатьох поколінь великих вчених, яких ми не могли зрадити. Врешті решт вони дозволили нам розпочати роботу, і наступного дня 10 науковців розпочали рятувати донецьку аграрну науку. Сказати, що було страшно, то нічого не сказати. Кожен день, кожну годину були обстріли, але ми не зупинялися.

вінюков1

Я до останнього не вірив, що все це затягнеться на довго та думав, що ще до початку вересня українські військові звільнять Донецьк та в нашому домі знову запанує мир. Так не сталося, і нам довелось евакуювати все зібране нами зерно з Пісок до нашого господарства Забойщик, яке підпорядковане станції та знаходилось далі від військових дій. Після завершення евакуації, наприкінці листопада нам довелося перереєструвати станцію в Покровському районі Донецької області, де вона знаходиться і на теперішній час.

Навесні 2015 року, коли прийшов час сіяти, нам не було чим сіяти. Вся селекційна техніка залишилась в Пісках. Десятки звернень в штаб АТО, в обласну адміністрацію не принесли результату. Лише людяність українських військових, які обороняли Піски дозволила нам вивезти мінімальний об’єм необхідної нам сільськогосподарської техніки. З 72 співробітників залишилось 18, частина з яких працювали дистанційно. Це був ще один виклик. Практично з нуля розпочати селекційний процес, відновити насінницькі розсадники це було щось неймовірно.

Що ж таке селекція? Селекційний процес передбачає схрещення двох рослин з метою отримання рослини, яка б була б кращою за попередні. З уроків біології всі знають що в квітах рослин є маточка та тичинки. Колос пшениці або ячменю це ї є суцвіття квіток колосків. Ми, готуючи рослини до схрещування, з кожного колоску пінцетом видаляємо тичинки, а потім підсаджуємо тичинки з іншої рослини. Таким чином відбувається штучне запилення. Звучить не складно, але для виведення одного сорту потрібно мінімум 5 років. І ще уявіть, що сорти донецької селекції відомі у всьому світі. Вони виділяються високою стійкістю до посушливих умов та до значних морозів, формують високий та якісний урожай навіть на бідних ґрунтах. За 95 років існування Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції вченими створено понад 50 сортів с/г культур. На новому місці ми створили 3 сорти ячменю, 5 сортів пшениці та 2 сорти еспарцету. Зараз ми виробляємо насіння навіть більше ніж до 2014 року, що дозволяє нам, попри значне зниження бюджетного фінансування, залишатися на плаву.

вінюков3

На сьогодні штат станції налічує 30 співробітників, з яких 19 наукових співробітників. Всього на станції 9 кандидатів наук та 2 доктори наук. Тобто за ці роки ми не тільки відновили виробничі потужності, але й відновили та посилили науковий потенціал.

вінюков4

Значний багаж наукових розробок потребував більш тісного співробітництва з аграрним сектором регіону. Це підштовхнуло нас, за підтримки ФАО, до створення ГО Східноукраїнської сільськогосподарської дорадчої служби, метою якої є консультаційна допомога фермерам Донбасу. Разом із ФАО ми регулярно проводимо тренінги для малих та середніх товаровиробників регіону за програмою «Школа успішного фермера», допомагаємо в отриманні грантових коштів для розвитку фермерських господарств. Сумісними зусиллями ми намагаємось впроваджувати інновації в господарствах, тому що це єдиний шлях для збереження села. Наприклад впровадження наших технологій вирощування підвищує на 30 % і більше врожайність ч/г культур при таких же витратах. Ми встановили сучасну метеорологічну станцію, інформація з якої доступна для всіх фермерів, які співпрацюють з нами.

вінюков5

Мене часто запитують, чи варто було тоді так ризикувати? І я завжди відповідаю що так, варто. Я не міг покинути свій колектив, які лишилися всього, окрім роботи. Я не міг знехтувати своїми дослідженнями та дослідженнями багатьох поколінь вчених нашої установи. Саме тоді в Пісках у 2014 році я остаточно збагнув, що незважаючи ні на що, я не покину колись давно обраний мною науковий шлях. 

Результатом всіх цих зусиль є одна з найкращих наукових установ системи академії, захищені аспіранти, більше 100 наукових праць щорічно, повага товаровиробників регіону, і найголовніше слова мого маленького сина, який колись за вечерею сказав, що дуже любить хліб, тому що його вирощує його тато.

Повернення до списку



Новини України

Пошук: